Дисертація є історико-філософським аналізом вчення німецьких містиків (Екгарта, Таулера, Сузо, Беме) і Г. Сковороди в контексті європейської ірраціоналістичної традиції. Розглядається феномен містики як основи духовної культури, пов'язаний з містеріями античності, гностичними пошуками божества, містичним богослов'ям Отців Церкви. У роботі уточнене місце містичних вчень німецьких мислителів та Г. Сковороди в історико-філософському контексті шляхом експлікації впливів неоплатонізму та ісихазму на формування основних положень містичної антропології Екгарта, Таулера, Сузо, космології Беме, а також ремінісценцій їх ідей у філософії Сковороди. Запропонований позитивний підхід до оцінки містичного світосприйняття, що виконує роль конструктивного принципу позараціональної організації антропного виміру буття.