Дисертація є теоретико-прикладниим дослідженням структури, динаміки соціальних здібностей та чинників розвитку їх в умовах первинної соціалізації. Цілісний характер такого дослідження забезпечено через послідовну розробку структурної, генетичної та прикладної теорії соціальних здібностей. В межах першої доведена необхідність виділення двох основних сфер розвитку та самореалізації загальних здібностей людини: соціальної і предметної; здійснено узгоджене створення концептуальної, операційної й емпіричної моделей зрілого функціонування системи здібностей, притаманних соціальне обдарованій особистості, показано, що цілісна структура соціальних здібностей формується як взаємодія емоційних, мовленнєвих, когнітивних та конативних компонентів реалізації та координації соціальних проявів людини при керівній ролі механізмів усвідомлення нею себе як творчим суб'єктом соціальної життєдіяльності. Генетична теорія розкриває особливості гетерохронного становлення основних підсистем соціальних здібностей особистості, специфіку онтогенетичних линій розвитку кожної з них. В межах прикладної теорії досліджені такі детермінанти розвитку соціальних здібностей людини як роль особливостей її позиції, родинного, групового та тендерного статусу дитини, установок її батьків, впливу якості та рівня освіти, урбанізації сучасного соціуму. Ключові слова: загальні соціальні здібності, соціальна обдарованість, гетерономна структура, потенціали, рівні, онтогенетичні лінії розвитку соціальних здібностей, гетерохронний характер, гетерогенність чинників становлення соціальних здібностей.