Робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми організації студентського самоврядування у вищих навчальних закладах. На основі ретроспективного аналізу психолого-педагогічної літератури конкретизовано сутність основних дефініцій дослідження "управління", "студентське самоврядування", "саморегуляція". Запропоновано структурно-функціональну модель студентського самоврядування як чинника оптимізації соціальної активності та професійної підготовки. З'ясовано критерії рівнів сформованості студентського самоврядування у вищих навчальних закладах. Визначено, обґрунтовано й експериментальне апробовано комплекс соціально-педагогічних умов, які забезпечують особистості можливість вибору видів самостійної діяльності, адекватних потребам професійного та особистісного самовдосконалення, охоплюють всі сфери життєдіяльності колективу студентів і ґрунтуються на оптимальному використанні можливостей різноманітних засобів управління та самоврядування для формування соціальної особистості майбутніх спеціалістів. В дисертації описано методику практичного запровадження в навчально-виховний процес чіткої організації структури студентського самоврядування з визначенням провідних органів координації інтеграції і управління на кожному із рівнів. Ключові слова: управління, студентське самоврядування, співвідношення управління і самоврядування, саморегуляція учасників управлінської діяльності, соціально-педагогічні умови.