У роботі осмислюється феномен "Празької літературної школи", його рецепція літературознавцями і взаєморецепція на концептуальному й естетичному рівнях; цілісно проаналізовано хдожню своєрідність творчого доробку письменників-"пражан"; з'ясовано, що архетипні образи та ритуалізовані праформи давали можливість авторам виявити свою національну ідентичність і творчу індивідуальність; доведено, що їх поезія - модерна, оскільки йде руслом романтичного світовідчуття й романтичної системи поетичних образів: представники цього літературного феномену гідно продовжили національні традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, творчості Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, витворили особливий тип художньої мови в ХХ столітті (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід в українській поезії і своїми можливостями збагачує наступні літературні покоління. Ключові слова: архетип, дискурс, національна ідентичність, неоромантизм, ритуалізовані праформи, символ.