Дисертація є першим в українській історіографії дослідженням джерельної бази генеалогії селян окремого великого регіону за значний історичний період. Встановлено, що, попри розпорошеність та значні матеріальні втрати, у сучасних архівних установах України, Росії та Польщі збережені групи джерел, які дають можливість реконструювати родоводи непривілейованого населення Поділля, як мінімум, до кінця ХVІІІ ст. Архівні колекції документів неоднорідні за своїм значенням, але за комплексного використання дозволяють отримати позитивний результат. Окреслено коло державних та церковних установ та посадовців, які укладали документи з персональними відомостями щодо селян регіону, простежено особливості формування окремих складових загального масиву генеалогічних матеріалів. У тексті дисертації проаналізовано біля ста видів різних архівних документів, які містять родознавчу інформацію. Зокрема конкретизовано час їх створення, термін використання, окреслено межі територіального поширення, з'ясовано сучасний стан збереження. Опрацювання таких широких архівних збірок дозволило визначити методику їх розробки, яка дозволяє одержати оптимальні результати у справі укладання селянських родоводів.