Вироблено теоретико-методологічні засади аналізу текстів під означеним кутом зору, здійснено термінологічне структурування й кореляцію відповідного поняттєво-кагегоріального апарату, з'ясовано онтологічні, психологічні та культурологічні джерела молитвоцентричного тексту, особливості його функціонування в українському духовно мистецькому просторі (від фольклорних замовлянь, заклять, доброзичень, найстарших руських писемних самозаклять, "Слова про Ігорів похід", перекладної та оригінальної сакральної літератури, "Слова о Лазаревім воскресінні" Кирила Туровського, анонімного "Сказання про Бориса і Гліба", "Слова про Закон і Благодать" Іларіона, "Моління Данила Затворника", Києво-Печерського патерика до сповідального слова та молитовних мотивів у творчості Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, В.. Стефаника та ін.). Досліджено ейдологію, іконіку, хронотопну організацію молитовності та сповідальності як мотиву і лейтмотиву, проаналізовано показові в обраному аспекті художні твори з погляду взаємодії їх естетичних та поетологічних констант і домінант, типології та своєрідності втілення сповідально-молитовних мотивів у текстах різних родів, видів, жанрів. Ключові слова: молитва сакральна, молитва літературна, молитовність, сповідальтсть, молитвоцентричний текст, мотив, лейтмотив, хронотоп, психологізм, типологія, ідіостиль.