У роботі досліджується стильовий синтез у новелах В.Винниченка, зумовлений парадоксальністю його художнього мислення, визначаються жанрові домінанти "малої прози" митця у контексті неореалістичної літератури початку ХХ ст., аналізуються різні моделі образів персонажів, природа "масової душі" як фундаментального образу у новелістиці письменника, взаємин ватажка і маси, вивчаються мотиви людської поведінки в обставинах ризику, небезпеки, кризи крізь призму західноєвропейських психологічних теорій. Ключові слова: жанр, новела, неореалізм, психологізм, образ персонажа, нарація, стильовий синтез.