У роботі досліджуються ґенеза байки у світовій, зокрема українській літературі на прикладі байкарської спадщини Л.Глібова, який забезпечив розквіт жанру, її жанрові ознаки і самобутність у тісному зв'язку з притчею у діахронному і синхронному аспектах, простежуються мотиви, трансформовані Л.Глібовим і введені в український версифікаційний репертуар. Це визначило основні завдання, актуальність та новизну дослідження. Своєрідно трансформувавши елементи поетики байки, спираючись на кращі літературні здобутки українських та західноєвропейських байкарів, Л.Глібов створив самобутній жанровий інваріант, максимально наблизивши байку до її народної першооснови через майстерне використання діалогу, в якому яскраво розкривається характер персонажів Ключові слова : алегорія, байка, дискурс, жанр, мандрівний сюжет, поетика, притча