У дослідженні осмислюється феномен "Празької літературної школи", його рецепції літературознавцями і взаєморецепції на концептуальному й естетичному рівнях; цілісно проаналізовано художню своєрідність творчого доробку письменників-"пражан"; з'ясовано, що архетипні образи та ритуалізовані праформи давали можливість авторам виявити свою національну ідентичність і творчу індивідуальність; доведено, що їх поезія - модерна, оскільки йде руслом романтичного світовідчуття й романтичної системи поетичних образів: представники цього літературного феномену гідно продовжили національні традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, витворили особливий тип художньої мови в XX столітті (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід в українській поезії і своїми можливостями збагачує наступні літературні покоління. В контексті ідейно-естетичних, філософських, стильових шукань української літератури XX століття, "пражани" засвідчили самобутність й органічність у сприйманні інновацій, а їх експерименти увиразнили можливості українського художнього слова Ключові слова : дискурс, естетична стратегія, жанр, лірика, ліричне "я", неоромантизм, міфопоетика, символізм