Дисертація присвячена дослідженню загальних закономірностей поетики і художньої картини світу неоромантичної прози Д.Конрада і Ю.Яновського, своєрідності діалогу та інтєртекстуального зв'язку між ними. У роботі означено природу іронії як онтологічного підґрунтя неоромантизму, охарактеризовано специфіку відносин між ідеальними типами генія - героя святого в творах митців. У дисертації окреслено трагічний характер людини в парадоксальному світі наративу Д.Конрада та специфіку християнського прагнення до соборності як засадничого руху до націєтворення у Ю.Яновського. При цьому головну увагу зосереджено на висвітленні в зіставному контексті форм присутності Святого Письма у текстах митців. Шляхом виявлення форм рецепції романів та оповідань Д.Конрада у ранній прозі Ю.Яновського осмислено специфіку вираження "поетичного" комплексу моря, розкрито образний світ та ідейне вирішення наративу про "повернення на Батьківщину" у творах письменників. Ключові слова: неоромантизм, християнство, Святе Письмо, рецепція, інтерпретація, інтертекст, алюзія, іронія, "романтика вітаїзму", духовність.