У дисертації вперше в українському літературознавстві здійснено спробу по-новому проаналізувати рецепцію української літератури у російській літературознавчій науці у 70-90-х роках XIX століття на матеріалах тогочасних авторитетних російськомовних періодичних видань. У роботі експліковано поняття самобутності українського письменства в російській науковій думці окресленого періоду, фіксуються типові семантеми тих учених, які захищали й обстоювали або проблематизували права і перспективи українства щодо самобутності. У дисертації відбито переосмислення методології дослідження українсько-російських літературних зв'язків, наголошено ретроспективні і хронологічно віддалені проекції такого дослідження, а також нові методологічні акценти. Текстуальний матеріал (критичний та художній) унаочнив відтінки складних колізій, конфіїурацію і логіку процесів, що стають тепер предметом уваги та оцінок з погляду компаративістики. Розмаїття ситуацій, багатокультурність кожної з них акумулювали такий концепт, як дискурс української самосвідомості в органічному зв'язку з поняттям національної ідентичності. Ключові слова: історико-літературний процес, рецепція, українська самобутність, критичні оцінки, предметність оцінок, логіка оцінок, "малоросійство", зміщення часових пластів.