У дисертації аналізуються, у структурному й семантичному плані, займенникові та іменні форми звертання романських, германських і слов'янських мов на трьох історичних зрізах (від часів пам'яток до кінця ХVІ ст., у ХVІІ-ХVІІІ ст., у ХІХ-ХХІст.) із залученням сучасного матеріалу решти індоєвропейських і деяких інших мов. Ортимані шляхом компаративного аналізу у плані діахронії і синхронії результати свідчать про важливість звертання як комунікативної категорії, про динамічний характер і різні темпи історичного розвитку засобів вираження звертання від позамовних (соціальних, політичних, культурних, психологічних тощо).чинників, дія різнорідних тенденцій, що зумовлюють наявність спільних рис і відмінностей між засобами звертання у різних мовах на різних етапах їхньої еволюції.