Роботу присвячено комплексному аналізові лексико-семантичних зв'язків темпоральних номінацій в українській поезії другої половини XX ст. Уперше в українському мовознавстві описано функціональну модель лексико-семантичного поля "час" як структурованої системи, компонентами якої є внутрішні та зовнішні зв'язки та опозиції, застосовані для характеристики й членування загального поняття час. Його зовнішня структура детермінована зв'язками з іншими семантичними полями, у яких простежується накладання темпоральної семантики, змістові взаємопереходи, що грунтуються на полісемічності часономенів, зумовлені значеннями фразеологічних одиниць з темпоральними словами тощо. З'ясовано, що ідентифікатор час семантично підпорядковує собі лексико-тематичні групи "пори року" (із членуванням на мікрополя "зима", "весна", "літо", "осінь") та "частини доби" (із членуванням на мікрополя "ранок", "день", "вечір", "ніч"). Внутрішня організація мікрополя демонструє також певну кількість периферійних угруповань лексики, що формують цілісну лексико-семантичну систему часопозначень. Окреслено коло тропів, стилістичних фігур та прийомів, що виявляють функціонально-семантичний розвиток ключових лексем аналізованого поля, вказано на традиційні й індивідуально-авторські асоціативно-образні зв'язки та експресивно-оцінні функції. Найтиповіші ракурси їхнього текстового вживання детерміновані домінантними опозиційними семами 'відродження' / 'завмирання', 'розквіт' / 'згасання', 'радість' / 'сум', 'кохання' тощо. Визначено мотиваційне підґрунтя та текстотвірні функції метафоричних структур, які відбивають актуальність часоназв у мові української поезії другої половини XX ст., ілюструючи особливості національного типу образотворення. Встановлено, що найпродуктивніший розвиток певного лексико-семантичного мікрополя забезпечують процеси епітетизації та метафоризації, а також стилістичні механізми порівняння. Найвиразнішим вектором мовно-естетичної трансформації є антропоморфізація. Аналіз мовотворчості українських поетів другої половини XX ст. дає підстави кваліфікувати її як асоціативно-образну креативну систему, зорієнтовану на семантичну компресію часономенів як стрижневих компонентів поетичних словосполучень.