Дисертаційна робота присвячена дослідженню проблеми педагогічних інновацій шляхом аналізу вітчизняної спадщини педагогів (Я. Мамонтова, Г. Ващенка, С. Русової. Т. Лубенця, І Огієнка та ін.) 20-х років XX століття. У дисертації висвітлено проблему педагогічних інновацій 20-х років XX століття, які характеризувалися пошуками нових методів роботи в школі, розробкою засобів педагогічної діяльності, оновленням форм взаємин між учителем та учнями, формуванням творчого вчителя, покликаного за своєю професією. Обгрунтовано, що в умовах пореволюційної України в 20-х роках XX століття проявилася чітка тенденція до широкої творчості й педагогічного новаторства Проаналізовано шляхи реформування системи педагогічної освіти, змісту спеціальної педагогічної підготовки, методів роботи українських педагогів 20-х років XX століття. Визначено провідні теоретичні ідеї та погляди педагогів досліджуваного періоду на організацію системи освіти, побудовану на принципах гуманізму, національної ідеї, широкого експериментування та втілення концепцій зарубіжного педагогічного досвіду, форми інноваційної роботи, спрямовані на ліквідацію неписьменності та українізацію освіти. Дисертаційне дослідження визначає, що доробок, який залишили нам вчені-педагоги 20-х років XX століття є фундаментальним вкладом в історію української педагогічної думки.