У дисертації здійснено комплексний зіставний аналіз лексики, що називає людину за віком в іспанській та українській мовах, з метою виявлення їх спільних та відмінних рис. Результатом дослідження є визначення моделей формування слів за віковою ознакою, встановлення продуктивності способів утворення цих лексем, з'ясування кількісного складу лексико-семантичних груп (ЛСГ) іменників, що поєднують лексеми, які досліджуються, виявлення домінанти цих ЛСГ та особливостей формування їх периферії. Аналіз лексем, що називають людину за віковою ознакою в іспанській (421 одиниця) та українській (478 одиниць) мовах дозволяє стверджувати, що в іспанській мові найбільш продуктивним є семантичний спосіб словотвору, а в українській -морфологічний. Серед семантичних способів найбільш продуктивним є метафоризація, а з морфологічних - суфіксальний. В обох мовах лексеми, що називають людину за віком, поєднуються у п'ять не однакових за своєю структурою лексико-семантичних груп: дитина, підліток, молода людина, доросла люд