Дисертація присвячена проблемі пошуку шляхів і засобів оптимізації педагогічного спілкування у вищих навчальних закладах. На основі синтезу теоретико-методологічних засад суб'єктно-ціннісного підходу і позитивної психотерапії обґрунтовано функціонально придатну концептуальну модель оптимального педагогічного спілкування у ВНЗ. Теоретично обґрунтовано психологічні механізми оптимізації педагогічного спілкування у ВНЗ: баланс свободи і відповідальності, прийняття і справедливості, особистісної і професійно-рольової позицій, міжособистісного і педагогічного контактів, інтегрованих базовими психічними здатностями до Любові (афективно-ціннісний потенціал) і до Пізнання (суб'єктно-інструментальний потенціал). Діагностовано структурно-функціональні показники педагогічного спілкування у вищій школі, визначено вплив чинників статі і науково-педагогічного стажу на зміст і форму педагогічного спілкування у ВНЗ. Розроблено, апробовано і перевірено ефективність експериментальної програми оптимізації педагогічного спілкування у ВНЗ, побудованої на базі психотехнологічного репертуару позитивної психотерапії.