Дисертаційне дослідження присвячено аналізу poлi симпатії як своєрідного принципу антропологічного розуміння життя особистості. У дисертаційній роботі розглянуто витоки концепту симпатії у традиції новоєвропейської філософії та досліджено феноменологічні основи принципу симпатії у М. Шелера. З'ясовано, що саме у філософській антропології М. Шелера поняття симпатії почало фігурувати в значенні принципу, без якого неможливо уявити дію цінностей, сутність любові, інтерсуб'єктивності, соціальності, солідарності.Дисертанткою доводиться, що концепція посутності {Sachlichkeit) Г. Е. Генстенберга є своєрідною інтерпретаціею шелерівського концепту симпатії. Якщо наша вітчизняна тpaдицiя виходила з уявлення про роль предметного ставлення до дійсності, то Г.-Е. Генгстенберг слідом за М. Шелером фокусував свою увагу на здатноті людини сприймати суще заради нього самого, коли речі цікаві самі по coбi, тобто передбачається конституююча роль симпатії також щодо сприйняття певного роду предметностей в життєвому свiтi людини. Показано, що сучасні нayковi відкриття є в певних пунктах концептуально близькими тому, що розглядалося раніше суто в межах філософсько-антропологічної рефлексії. Останні доробки у сучасній біології та еволюційній антропології щодо принципу симпатій суттєво впливають на філософське розуміння симпатії. Розкриваеться в цьому paкypci актуальність теми симпатій в конкретних науках та їх значення для філософсько-антропологічної проблематики загалом. При цьому наголошується, що саме філософсько-антропологічне poзyмiння природи симпатії не дозволяє редукувати тематику симпатій до соціобіології та нейрофізюлогії. Значущість роботи полягає у розкритті евристичної ролі поняття симпатії як для філософської антропології так i для сучасної соціобюлогії, нейрофізюлогії та еволюційної антропології.