Дисертація є першим системним дослідженням неоригінальних драматичних творів М. П. Старицького та М. Л. Кропивницького. Досліджено типологічні сходження між драматичними творами на запозичені сюжети та їх першоджерелами. На підставі аналізу переробок констатується, що драматурги завжди вносили щось нове, своє в художнє осмислення та ідейне спрямування того матеріалу, якого торкалися. Вперше акцентується увага на ідейно-композиційному аналізі цих творів, простежується їхня проблемно-тематична співвіднесеність з першоджерелами та здійснюється їх системний аналіз. Актуальність і новизна дисертації зумовлені застосуванням компаративістської методології до аналізу міжлітературних взаємин.