У дисертації досліджено перекладацькі стратегії очуження та одомашнення в історії перекладу Давнього Риму, Франції, Німеччини, Росії та України, їх значення для збереження етнокультурної приналежності оригіналу та роль у розбудові цільової мови, літератури і культури, визначено чинники вибору стратегії перекладу. У дослідженні проаналізовано частоту збереження в перекладі лексико-семантичного, морфологічного, синтаксичного, поетичного та девіантного аспектів чужості задля відтворення етнокультурної приналежності оригіналу в німецькій та українській перекладацьких традиціях та встановлено риси схожості та відмінності між цими традиціями. Теорія полісистеми та герменевтика розглянуті як чинники домінування перекладацької стратегії.