У дисертації досліджено специфіку символіки землі в романах Е. Золя, К. Лемоньє, Ш.-Ф. Рамюза. Визначено генезис, особливості семантики і функції символу землі в художньому творі (концептуальну, імагологічну, конструктивну, динамічну, символічну, жанрово-стильову). Розкрито загальні тенденції літературного процесу і авторські стратегії в художньому втіленні символу землі кінця XIX - початку XX століть. У Е. Золя цей символ відображає безмежну владу землі над людиною, стаючи центром романної структури ('Земля"). К. Лемоньє використовує символ землі у трактуванні таємної сутності життя землі як Матері (буття і людини). Ш.-Ф. Рамюз надає символу землі значення "малої батьківщини". Встановлено, що, незважаючи на відмінності в підходах митців, символ землі зберігає в собі архетипне ядро і глибоку вкоріненість у національному ґрунті, поєднуючи національно специфічне і загальнолюдське. Синтетизм символу землі виявляється і в поєднанні елементів різних напрямів, течій - реалізму, натуралізму, натуризму, неоромантизму. Це позначилася на розвитку рустичного роману кінця XIX - початку XX століть. Крізь призму символу землі як літературного етнообразу висвітлено національну специфіку франкомовних літератур Швейцарії, Бельгії та Франції.