У роботі узагальнено діяльність Івана Франка як фундатора українського казкознавства. Окреслено літературну казку як оригінальну жанрову побудову, яка відрізняється від народної своєю "літературністю", авторською індивідуальною приналежністю і поетикою. Розглянуто мовно-стильові та часово-просторові особливості, мотиви, образи, ідейно-естетичну спрямованість казок про тварин Івана Франка, які увійшли до збірки "Коли ще звірі говорили", що характеризується специфікою сюжетної структкри. Детальніше проаналізовано казку " Як звірі правувалися з людьми" як експерментальну, яка поєднала елементи фольклорної та літературної казки, історичної хроніки та наукової фантастики. Зроблено висновки, що Іван Франко, не порушуючи традиційної казкової схеми, створив оригінальні жанрові інваріанти, які визначаються авторським підходом і притаманним йому стилем, знайомлять українського читача із фольклорними надбаннями культур народів світу, несуть відбиток індивідуальної творчої манери автора. Ключові слова : казка, хронотопні орієнтири казок, народна казка, літературна казка, сюжет казки.