У дисертації в історично-генетичному ракурсі розкрито сутність феномену соціальної активності учнівської молоді, схарактеризовано його як педагогічне явище, визначено особливості змін і форм прояву у різних видах діяльності. Соціальну активність учнівської молоді розглянуто як характерну особливість способу життєдіяльності суб'єктів навчально-виховного процесу. У дослідженні систематизовано провідні ідеї теорії та практики щодо розвитку соціальної активності учнівської молоді розвитку першої половини XX ст. за антропологічним, діяльнісним, феноменологічним та культурологічним підходами. В роботі проаналізовано та систематизовано практичний досвід вітчизняної педагогічної спадщини першої половини XX ст. щодо розвитку соціальної активності учнівської молоді за допомогою визначення певних часових меж (початок XX ст., 20-30-і pp., 40-50-ірр.) та обгрунтовано передумови появи ідей розвитку соціальної активності учнів у навчальному процесі. У дисертації вперше у специфічному контексті здійснено цілісне історично-педагогічне дослідження проблеми розвитку соціальної активності учнівської молоді у вітчизняній педагогічній спадщині першої половини XX ст. та визначено провідні ідеї й концепції видатних філософів, педагогів та громадських діячів зазначеного періоду щодо теоретичного опрацювання проблеми розвитку соціальної активності учнівської молоді. До наукового обігу введено маловідомі та не відомі раніше архівні матеріали, окремі історичні факти, які дають змогу значно поширити науково-педагогічне уявлення про проблему розвитку соціальної активності учнівської молоді.