У дисертаційному дослідженні здійснено теоретико-емпіричний аналіз дослідження психологічних чинників суїцидальних тенденцій у медпрацівників хірургічного профілю. Суїцидальні тенденції розглядаються як активна (внутрішня) форма (включаючи суїцидальні задуми і наміри) суїцидальної поведінки, яка має певні форми, способи здійснення, стадії розвитку, предиктори і фактори ризику. Охарактеризовано міжгрупові відмінності (лікарі - чоловіки і жінки, середній та молодший медперсонал) по досліджуваним психологічним чинникам. На підставі результатів рівнянь регресії (лінійних і логістичних) вивчені і виявлені взаємозв'язки психологічних чинників, визначено їх вплив на ступінь стійкості і вразливості до суїцидальних проявів. Встановлено, що до чинників захисту відноситься суб'єктивне відчуття благополуччя. Визначено, що до чинників ризику відносяться безнадія, життєвий стрес, емоційне вигорання, які проявляють взаємозв'язок із певними властивостями особистості. Встановлено, що властивості особистості виступають чинниками ризику суїцидальних тенденцій. Визначено взаємозв'язок між емоційним вигоранням та суїцидальністю. При побудові ієрархічних моделей розраховані відносні чинники ризику: "емоційне вигорання" є найбільш значущим предиктором суїцидальних тенденцій. На підставі результатів емпіричного дослідження розроблена психокорекційна програма, заснована на тренінгу навичок саморегуляції. Цілі тренінгу: корекція емоційного стану та дисфункціональних думок, саморегуляція, формування позитивної поведінки і настрою.