У дисертації вперше проаналізовано й узагальнено питання становлення та розвитку вітчизняної теорії та практики духовно-морального виховання учнів загальноосвітніх закладів у визначених хронологічних межах. Висвітлено історико-культурні корені духовно-морального виховання дітей у часи Київської Русі і в епоху українського козацтва, суспільно-політичні події, створення мережі державних закладів загальної освіти в XVIII столітті, нормативне забезпечення загальної освіти в першій половині XIX століття, розробку положень, правил, рекомендацій щодо організації навчання і виховання XVIII і впродовж першої половини XIX століття. У дослідженні сутність духовно-морального виховання визначено як церковно-православний, державний пріоритет і елемент раціонального буття людини. Змістовий аспект у період дослідження утворювали сукупність елементів загальнолюдського (М. Пирогов), громадянського (М. Демков), морально-релігійного (К. Ушинський) виховання; Науково обґрунтовано три послідовних етапи розвитку теоретичних засад духовно-морального виховання (кінець 1840-х-1863 pp., 1864-1898 pp., 1899- 1917 рр.). Узагальнено практику духовно-морального виховання учнів загальноосвітніх закладів України на прикладі змісту навчальних предметів, характеристики форм, методів і засобів духовно-морального виховання, вимог до вчителя як взірця в духовно-моральному зростанні учнів. Розкрито форми спільної роботи шкіл, громадських, церковних установ і родини для вирішення завдань духовно-морального виховання дітей. Виявлено прогностичні тенденції розвитку проблематики духовно-морального виховання в умовах сьогодення.