Розглядаючи трансформацію політичної системи в якості об'єктивного процесу рефлексії світу політичного на зміни в соціальній та економічній сферах життя суспільства, запропоновано теоретичну модель, згідно якої конфлікт між великими соціальними групами за дефіцитні ресурси призводить до об'єднання еліт державних інститутів та еліт провідних великих соціальних груп. Подібна домовленість реалізується задля оптимізації трансакційних втрат для груп, що дійшли домовленості, та підвищення ними ефективності реалізації ключових інтересів власних груп. Елементи такої системи, що має на меті обмежити внутрішню та зовнішню конкуренцію та збільшити доходи в умовах скорочення соціально-економічної ефективності суспільства, носить захисний характер для практик та інститутів, які суспільство прагне зберегти в умовах трансформації. Обмежується така система внутрішньою та зовнішньою конкуренцією. В разі активізації конфліктів, система зазнає обмеження та раціоналізації через формалізацію основних політичних інститутів.