Дисертація присвячена висвітленню основних поетикальних тенденцій та етапів жанрової еволюції поезії в прозі крізь призму творчого набутку українських письменників XX ст. У дослідженні з'ясовано ґенезу, синкретичну природу та формозмістову специфіку поезій у прозі. Здійснений цілісний аналіз цієї жанрової моделі у творчості українських митців дає підстави для виокремлення таких її традиційних ознак, як лінійна організація, суб'єктивізм, монологічний виклад, домінування ліризму, психологізм, фрагментарність, а також пов'язані з новотворчістю авторів оригінальні варіації образної системи. Виявлено низку чинників, які впливали на утвердження поезії в прозі в українській літературі XX ст. і стимулювали її подальший розвиток: це модерністичність, мистецький синкретизм, особливий тип художнього мислення і творчого підходу. Визначено періоди злету й занепаду жанрової моделі через розгляд оригінальних зразків поезії в прозі як з точки зору тематологічного зрізу, так і поетикального. На конкретних прикладах показано типологічні й диференційні ознаки поезій у прозі, зауважено палітру зображально-виражальних засобів, зокрема виявлено, що колір не раз ставав кодом емоційно-психічних станів ліричного героя та самого автора.