У дисертаційній роботі вперше розглядається проблема автологічного слова в поезії Івана Франка. Простежується взаємодія, взаємовідображення авто- і металогії, підкреслюється новаторство автора в оновленні жанрів та стилю суто ліричної (оповідальної) та наративної поезії засобами автологізму. Проаналізовано автологічне письмо у збірці "З вершин і низин" в аспекті її різностилля, ліричний автологізм "Зів'ялого листя" та автологічну наповненість збірок "Мій Ізмарагд", "Із днів журби" і "Semper tiro" з їх філософічністю та "делікатним дидактизмом".