Дисертацію присвячено комплексному осмисленню філософської лірики І.Франка в аспекті діалектичного саморозгортання поетичної рефлексії. Статус філософської лірики в системі генерики кваліфіковано як метажанровий різновид ліричного роду, сутність якого визначає поетична (філософсько-лірична) рефлексія. З'ясовано місце філософської лірики в генологічній свідомості та світоглядно-естетичній еволюції митця-мислителя, її роль у кристалізації "філософської віри" письменника; систематизовано його погляди на філософську лірику як різновид "рефлексійної" поезії. З позицій діалектичної герменевтики тлумачаться ідейно-естетичні особливості філософсько-ліричних творів, циклів, художньо-філософських концепцій поетичних книг. Визначено домінантні образно-смислові опозиції поетичної філософії збірок останнього десятиліття XIX - початку XX ст.: "ерос -танатос" ("Зів'яле листя"), "суще - належне" ("Мій Ізмарагд"), "сумнів - віра" ("Із днів журби"), "вічне - тлінне" ("Semper tiro"), які в загальному підсумку зводяться до універсальної діалектики ідеального і реального.