Роботу присвячено дослідженню умов кореферентності нерозкладних компонентів у структурі речення (на матеріалі художньої творчості українських письменників та культурних діячів ХІХ-ХХ ст.) та типології синтаксично неподільних і семантично неподільних словосполучень в українській мові. У дослідженні запропоновано новий підхід до проблеми синтаксичної зв'язаності компонентів речення з позицій теорії синтаксичної номінації й ономасіології, семантично-синтаксичної валентності опорного слова словосполучення як носія певної номінативності й інформативної достатності / недостатності, яка визначає тип синтаксичного зв'язку (вільного чи синтаксично зв'язаного). Схарактеризовано основні типи синтаксично неподільних словосполучень, сформованих на основі комплетивних (доповнювальних) відношень, та субстантивні словосполучення з обов'язковим атрибутивним компонентом. З'ясовано, що інформативна недостатність синсемантичних іменників значною мірою послаблює їхні номінативні потенції. Атрибутивний компонент бере на себе роль "уточнювача", "наповнювача" семантики головного компонента для того, щоб позиційно стійке словосполучення слугувало самодостатнім номінативним знаком. До семантично неподільних зараховано чотири види нерозкладних компонентів: з фазисним та партетивним значенням; з займенниковим компонентом найбільш узагальненої семантики; тавтологічні та метафоричні словосполучення. Поняття кореферентності синтаксично нерозкладних компонентів доповнює лінгвістичну теорію відомостями про обов'язкову і факультативну синтаксичну сполучуваність, природу синтаксичних зв'язків та ізофункціональність компонентів реченнєвої структури.