У дисертації системно досліджено меронімічні відношення у німецькій та англійській мовах. Мероніми - лексичні одиниці на позначення частини цілого - належать до базового шару лексичної системи досліджуваних мов та мають велике значення у процесах категоризації дійсності їхніми носіями. За результатами дослідження було сформульовано та систематизовано закономірності структурно-семантичного розвитку меронімів. Отримані дані дозволили вперше окреслити всю систему лексичних одиниць на позначення частини цілого, виявити характер експліцитного та і мплі питного вираження цілого у найменуванні частини та встановити типи корелятивних відношень між їхньою структурною та семантичною організацією. У процесі дослідження виявлено та проаналізовано ендоцентричні та екзоцентричні мероніми-композити, що також дозволило повніше та ґрунтовніше описати їхній семантичний потенціал. Основну увагу приділено питанню виокремлення закономірностей семантичного розвитку меронімів, взаємодії між їхніми структурними та семантичними типами, створенню моделі комплексного опису ділянки лексичного складу мови, що розглядається як інтегрувальний та стрижневий складник ієрархічної будови лексичної системи мови загалом.