У магістерській роботі аналізуються джерела давньоруських літописів, зазначається, що вивченням ролі усних джерел у формуванні вітчизняного літописання вчені займаються вже понад 250 років. Проаналізовано погляди дослідників, починаючи з XVIII ст., оглянуто історіографічні дослідження джерел літописів, що дало можливість виявити наявність різних галузевих підходів і методів щодо вивчення їх інтерпретації і констатувати відсутність узагальнюючої аналітичної джерелознавчої розробки, простежено роль трансформації джерел у літературну історичну традицію в процесі творення літописів, що обумовило складність і багатомірність співіснування традиційних фольклорних форм і літературних жанрів, досліджено образ літописця у контексті концепції національної історії, з'ясовано міру обізнаності київського письменника з сучасною йому оповідною літературою, виявлено, що практично всі типи поширених до початку XII ст. літописних зводів (князівські, монастирські) відтворюють самобутній період давньоруського історіописання. Розглянуто візантійські джерела, які мали вплив на написання текстів, та інтерпретацію їх авторами літописів. Ключові слова: літопис, апокриф, джерела, історія, хроніка, хронограф, список, редакція, літописне зведення, перекладна література, оригінальна література.