Дисертацію присвячено комплексному осмисленню малознаного періоду в історії української літератури XX століття - поезії учасників українського національно-визвольного руху 40–50-х рокіїз XX століття, яка розглядається як поезія резистансу. Погляд на неї як на окремий мистецький феномен скристалізовується через застосування принципу історизму із біографічним, бібліографічним, психологічним, комплексно-системним методами та елементами "літературно-портретної" форми. Діахронні і синхронні типологічні зіставлення поезії із подібними явищами в інших літературах творять її генетичний контекст, уповні розкриваючи естетичну природу.