У дисертації досліджена літературознавча спадщина Є. Маланюка, яка є складовою його історико-культурологічних досліджень. Критичність мислення, ерудиція, ґрунтовне знання української історії та мистецького життя забезпечили вироблення і становлення оригінальної концепції розвитку національної культури і літератури зокрема. її ознаками є цілісність, монолітність і системність, що забезпечуються націоцентричним підходом автора до оцінки й характеристики різних форм вияву української ментальності. Розкрито джерела становлення і саморозвиток творчої індивідуальності Є. Маланюка як літературного критика-есеїста, проаналізовано й узагальнено основні критичні та естетичні позиції митця, з'ясовані головні парадигмальні змістові згущення "шевченкіани" Євгена Маланюка, простежено за естетичними та націософсько-культурологічними вимірами феноменів "національної емоції" і "національного інтелекту" в літературознавчій парадигмі дослідника.