У дисертації теоретично обгрунтовано поняття паратаксису / гіпотаксису, розкрито історію вивчення паратаксису й гіпотаксису складного речення в студіях мовознавців ХГХ ст. - початку XXI ст., визначено внесок представників різних напрямів і шкіл у теорію паратактичних і гіпотактичних конструкцій. Проаналізовано особливості вивчення сурядності й підрядності в працях учених Харківської, Лейпцизької, Московської шкіл, а також у студіях А. Мейє, Ф. Є. Корша, С. С. Дложевського, Ж. Марузо, Л. Двонча, Я. Бауера, В. Г. Адмоні, С. О. Карцевського, О. Н. Стеценка, 3. Харріса, Л. Теньєра, В. А. Белошапкової, І. Р. Буніятової та ін. З'ясовано основні підходи граматистів до інтерпретації синтаксичних зв'язків у складному реченні. Розкрито проблему відношення лінгвістів до складних конструкцій з паратаксисом і гіпотаксисом. Досліджено питання щодо відношення безсполучникового окладного речення до паратаксису й гіпотакоиоу в концепціях учених. У роботі здійонено спробу розкрити закономірності розвитку вчення про сурядність і підрядність, подано відомості про основні етапи його становлення, визначено зв'язки сучасних концепцій паратаксису й гіпотаксису в складному реченні з попередніми.