Пропонується аналіз елітарної прози Миколи Хвильового як синтезу логічної та інтуїтивної діяльності, спрямованого на самопізнання. Відповідно, художнє перетворення реальності керується внутрішньою потребою пошуку істини і є виявом спротиву як ідеологічним настановам влади, так і засиллю раціонального в мистецтві. Спираючись на структурнийпсихоаналіз Жака Лакана, здійснюється спроба окреслити основні особливості творчого переосмислення дійсності Хвильовим. Його текстова реальність характеризується як ілюзорна конструкція, створювана уявною та символічною діяльністю автора з метою віднайдення свого Реального як досвіду гармонії внутрішнього світу.