Дисертація присвячена дослідженню художнього світу української та німецької натуралістичної літератури останньої третини XIX століття. З'ясовуються загальні закономірності художньої специфіки натуралістичної стильової течії в рамках міжлітературного процесу цього періоду через окреслення історико-теоретичних принципів онтології натуралістичного мистецтва, типології наративного дискурсу натуралістичної літератури в обох культурах, що стало свідченням літературно-типологічних відповідностей; аналіз ритуально-міфологічної поетики як результату проекції архетипної моделі на художній наратив натуралізму також приводить до фіксації психолого-типологічних відповідностей. Завдяки цьому окреслюється специфіка національних особливостей українського та німецького натуралізму в плані їх типології, встановлюються основні тенденції та визначається їх значення для подальшого розвитку літератури кінця XIX - початку XX ст. Ключові слова: катарсис, експериментатор, спостерігач, людина маси, міф, ритуал, архетип, точка зору, гомодієгетичний, гетеродієгетичний, наратив.