У дисертації розкрито сутність реформаторської педагогіки Німеччини. Доведено, що її виникнення наприкінці XIX - на початку XX ст. було зумовлене політико-економічними (об'єднання Німеччини 1871 року, мілітаризація німецької економки, стрімкі темпи науково-технічного прогресу) та соціокультурними (зростання вимог до діяльнісного складника змісту шкільної освіти, курс на виховання нового типу німецького громадянина) передумовами. Визначено егани розвитку реформаторської педагогіки в Німеччині у першій третині XX ст. (перший - 1900 - 1918 рр. - становлення реформаторської педагогіки, другий - 1919 - 1933 pp. - формування реформаторської педагогіки) та виявлено тенденції кожного із них. З'ясовано сутнісні ознаки організації навчального процесу на засадах реформаторської педагогіки у школах Німеччини першої третини XX ст.: прикладний характер змісту освіти, вільний вибір учнями навчальних предметів, курсова система навчання, комплексний метод навчання, використання бесіди як інструменту рівноправного спілкування вчителя з учнями. Досліджено внесок реформаторської педагогіки в теорію і практику розумового, трудового та естетичного виховання: з'ясовано характерні ознаки виховної роботи реформаторських шкіл: співпраця учнівського та вчительського колективів; виховання дітей упродовж усього часу перебування у школі-інтернаті; залучення школярів до праці; надання учнівському колективу самостійності; набуття педагогом статусу наставника. Виокремлено теоретичні та практичні здобутки реформаторської педагогіки Німеччини першої третини XX ст., які доцільно використати для модернізації вітчизняної системи освіти.