Робота присвячена дослідженню концепції ненадійного розповідача у малій прозі Володимира Винниченка. На основі розповідної теорії Вейна Бута доведено, що у позовій творчості Винниченка функціонує ціла парадигма наративних типів, зокрема, надійний, іронічний і ненадійний розповідачі. Як показує дослідження, особливість ненадійного розповідача полягає у тому, що його наративний голос обмежено режисерською діяльністю абстрактного автора як розповідної інстанції, у результаті чого читацька рецепція набуває двоїстих обрисів і читач протягом усього тексту не має однозначної оцінки з приводу характеристики персонажів і специфіки подій. Ключові слова : Винниченко, ненадійний наратор, фокалізація, персонаж, розповідна інстанція, розповідний рівень, абстрактний автор.