Теоретичні узагальнення зроблено на матеріалі поезії представника поетичного покоління 80-х рр. XX ст. Тараса Федюка. Визначено основні види іронії (парадоксальні, комічні, філософські) і парадоксу (відкриті, підтекстові, онтологічні, антинонімічні). Простежено відмінність між модерністським і постмодерністським мисленням у художньому вираженні іронії та парадоксу. Розкрито роль асоціації, метафори, алегорії, різних прошарків лексики в іронічному мисленні автора. Обґрунтовано думку про тяжіння Тараса Федюка до пізнього поетичного модернізму, який відзначається гетерогенним змістом: синтезом рис класичного модернізму і постмодернізму.