Дисертаційну роботу присвячено дослідженню жанрово-стильових аспектів творчості Павла Богацького. Доведено, що стильове розмаїття української літератури початку XX століття позначилося й на творчості П. Богацького, особливо на жанровому оновленні (оповідання, новели, новелети, поезія у прозі, етюди). Прозаїк прагнув знайти однодумців з ідентичним світобаченням, естетичними вподобаннями. Ідіостиль письменника як самодостатнє явище суголосний стильовій течії, грунтується на "філософії життя", вишуканому естетизмі, "аристократизмі духа". Автор підходив до моделювання прозописьма з різних аспектів модернізму, який передовсім поставав перед ним стилем, культурною антропологією і рецепцією. Художнім словом він на практиці намагався розкрити український модернізм як культурно-історичне явище, подолати провінційність національної культури, долучити свій голос до надбань європейської цивілізації. Доведено, що жанрово-стильові аспекти творчості прозаїка репрезентують його власну концепцію художнього стилю, яка мала на меті органічне входження української словесності у європейський модерністський дискурс. Внесок П. Богацького у становлення і розвиток українського письменства першої половини минулого століття є вагомим, а моделі внутрішніх зв'язків і закономірностей образного світу - це зразки творчої всеосяжності митця, що базуються на засадах оновлення художнього стилю в українській літературі. Ключові слова: жанр, стиль, концепція, модернізм, літературний автобіографізм, сецесія.