У дисертації вперше здійснено системне дослідження дзвонарської культури України як соціокультурного феномена. Міждисциплінарне вивчення звершено на основі залучення широкого кола історіографічних джерел, що визначило створення фактично нового напрямку сучасної української гуманітаристики - кампанології. За авторським визначенням дзвонарська культура України охоплює відливання дзвонів і будівництво споруд для них, церковну й світську функцію, підготовку дзвонарів, створення ними музичних дзвонарських композицій, а також розповсюдження дзвонарства в суспільно-побутовій, церковно-сакральній і народно-обрядовій сферах. Розглянуто процеси формування та розвитку протягом століть дзвонів і дзвонарського мистецтва на українських теренах. У контексті аналізу даної проблематики, пропонуються наукові уявлення про дзвонарство України, розробляються окремі, особливо значущі питання, а також їхнє своєрідне відображення в різноманітних видах мистецтва: у красному письменстві, архітектурі, живописі, музиці. Запропонований напрямок наукового пошуку здійснюється в річищі світового й українського кампанологічного джерелознавства, що складає надійне теоретичне підґрунтя для глибокого й усебічного дослідження вітчизняного дзвонарства, головних функцій дзвонів і дзвонінь, способів гри на цих ідіофонах, мистецтва створення дзвонарями музичних композицій, періодизації історичного розвитку, виявлення національних ознак, регіональних особливостей, а також упорядкування наукової термінології. Осмислено нові погляди на історію появи дзвонів і розвитку дзвонарського мистецтва в Україні, розглянуто факти, що підтверджують побутування тут бил, бубенців, дзвінків в дохристиянський і ранньохристиянський періоди й у барокову добу, коли у формах і декорі інструментів визначається формування національних рис. Охарактеризовано уставні засади дзвоніння, функціонування різних способів биття в била, клепала й дзвони у церковному обряді, поширеність музики цих ідіофонів у міському та сільському побуті. В історичному дискурсі відображено процес побудови архітектурних споруд для бил і дзвонів, визначено функції дзвіниць, способи підвішування дзвонів і дзвоніння, а також умови збереження цих музичних інструментів, їхні реквізиції. Приділено увагу життю й діяльності дзвонарів, їхньому професійному вишколу, моральності, турботі громад про церковних музик. Це забезпечувало розвиток мистецтва гри на билах і дзвонах, його позитивне сприйняття. Доведено, що дзвони та їхня музика є важливою складовою української культури, своєрідним феноменом, що поєднує особливий сакральний смисл, який знайшов широке відлуння в народній культурі, творчості прозаїків, поетів, у візуальних мистецтвах, музичній творчості - композиторській і виконавській.