Дисертація присвячена створенню систематизованої літературознавчої історіографії досліджень творчого спадку В. Винниченка, Є. Маланюка та Яра Славутича. Увага зосереджується на окресленні стратегічних напрямків рецептивних науково-критичних практик у контексті взаємозв'язків між діаспорними, регіональними осередками й загальнонаціональними тенденціями вивчення життєпису й творчості зазначених майстрів слова. З цією метою аналізуються дослідницькі парадигми винниченкознавства, маланюкознавства й художнього доробку Яра Славутича з урахуванням темпорального, географічного та культурно-історичного факторів. З'ясовуючи місце, роль і значення краєзнавчого літературознавства в системі всеукраїнських досліджень, у роботі встановлюються тематичні, методологічні обшири та суспільно-історичні й територіальні особливості формування конкретно персоналізованих наукових векторів вивчення творчості митців у контексті власне літературознавчої історіографії, що на сьогодні є актуальною проблемою історії вітчизняної літератури.