Дисертаційне дослідження присвячене цілісному історико-педагогічному аналізу ідеї єдності людини і природи в українській педагогічній думці другої половини XIX - початку XX ст. Проведено аналіз категорійно-поняттєвого апарату та методологічних засад дослідження. Проаналізовано та узагальнено філософські, психолого-педагогічні погляди на питання взаємодії людини і природи як в історико-філософському аспекті, так і в умовах сучасних реаліях розвитку суспільства та освіти. На підставі ретроспективного системного аналізу виявлено вплив подій соціально-просвітницького ренесансу другої половини XIX ст. на генезу ідеї єдності людини і природи. Досліджено етнопедагогічні основи ідеї єдності людини і природи в контексті природоцентризму народної педагогіки; здійснений аналіз зразків усної народної творчості (прислів'я, приказки, загадки, замовляння тощо) в працях вітчизняних етнографів та фольклористів відповідного періоду. На основі опрацьованих праць відомих українських педагогів, архівних джерел, нормативних документів, матеріалів періодичної преси досліджуються основні аспекти проблеми єдності людини і природи в контексті гармонійного розвитку особистості учня.