У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обгрунтування феномену емпатійної міжособистісної взаємодії та емпіричне дослідження його психологічних особливостей в юнацькому віці. Визначено, що актуалізація емпатії на будь-якому етапі міжособистісного контакту є необхідною і достатньою умовою для розгляду даної взаємодії як емпатійної. Встановлено, що у процесі емпатійного міжособистісного контакту емпатія може репрезентуватися як умова, чинник, механізм та функція кожного з компонентів взаємодії. Виокремлено сім видів емпатійної міжособистісної взаємодії у відповідності до актуалізованої форми емпатії: перервана, егоцентрична, суб'єктноцентрична, намірова, сприяюча, альтруїстична та дисонансна. Подано результати емпіричного дослідження взаємозв'язків емпатії з кожним із компонентів міжособистісного взаємодії (когнітивним, емоційним, мотиваційним, ціннісно-смисловим, конативним). Емпірично доведено, що в юнацькому віці вплив емпатії на міжособистісну взаємодію має вікові (у період ранньої юності він є більш вираженим, порівняно зі зрілою), тендерні (у дівчат більш виражений, порівняно з юнаками) та особистісні (індивідуальний рівень розвитку емпатії) особливості. Виявлено та проаналізовано особистісні кореляти різних видів емпатійної міжособистісної взаємодії. Встановлена специфіка кожного з них, яка процесуально проявляється у відповідному домінування одного з компонентів міжособистісної взаємодії. Розроблено та апробовано програму психологічного сприяння розвитку емпатійної міжособистісної взаємодії. Експериментально доведено, що актуалізація емпатійної установки, розвиток децентрації, антиципації, рефлексії та альтероцентризму сприяють підвищенню рівня інтегральної емпатії молоді. Усвідомлення юнаками наслідків різних видів емпатійної поведінки призводять до зростання кількості реалізованих найбільш продуктивних її форм.