У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обгрунтування феномену екологічної свідомості й емпіричне дослідження його психологічних особливостей та умов розвитку в дорослому віці. Актуалізовано духовний вимір екологічної свідомості особистості. У структурі екологічної свідомості виокремлено та досліджено три базові компоненти: екологічний світогляд (екологічні потреби, екологічні цінності), вчинковий потенціал (екоцентрична спрямованість) та система екологічних ставлень до Світу (емпатійні ставлення та самоставлення). Теоретично обгрунтовано та емпірично досліджено об'єктивні внутрішні (вікові особливості, статева приналежність) та зовнішні (рівень освіченості, тендерні стереотипи) умови розвитку екологічної свідомості. Суб'єктивною (головною) внутрішньою умовою розвитку екологічної свідомості особистості є її вчинкова активність, яка репрезентується системним світосприйманням, усвідомленим прагненням до самоактуалізації та саморозвитку. Експериментально виявлено наявність більш високих показників усіх компонентів екологічної свідомості в жінок, порівняно з чоловіками, та у високоосвічених осіб, порівняно з респондентами, які мають середню спеціальну освіту. Констатовано позитивну онтогенетичну динаміку розвитку екологічності. Підтверджено значущість періоду кризи середнього віку для розвитку універсального (найвищого) рівня екологічної свідомості. Розроблено корекційно-розвивальну програму розвитку екологічної свідомості у дорослому віці. Експериментально доведено її ефективність. Підтверджено, що розвиток екологічної свідомості відбувається згідно з шістьма стадіями її розвитку, спрямовуючись від найнижчого (фізичної стадії) до найвищого рівня (універсальної стадії). Встановлено більшу впливовість психокорекції екологічної свідомості на чоловіків, аніж на жінок та на респондентів, які мають середню спеціальну освіту, порівняно з високоосвіченими особами. Експериментально доведено, що вчинкова активність особистості є значущою умовою розвитку екологічної свідомості у дорослому віці.