Дисертацію присвячено комплексному дослідженню фальклористичної спадщини І. Франка. Проаналізовано два магістральні напрями уснословеснознавчих пошуків ученого: методологію та генологію. Крізь призму формування оригінальної методологічної стратегії, спрямованої на об'єктивний стереометричний огляд явища, розглянуто Франкову рецепцію міфологічної, антропологічної, міграційної, порівняльно-історичної, культурно-історичної та філологічної фольклористичних шкіл. Заакцентовано на новаторських і перспективних методологічних знахідках дослідника, які активно використовують у сучасній науці про усну словесність. У результаті вивчення різноформатних студій І. Франка окреслено його ефективну програму розгорнутої аналітичної оцінки кожної типологічної одиниці фольклору, що передбачала обов'язковий розгляд генези, змістово-тематичної наповненості, функціонального потенціалу, художньо-виражального багатства тощо. Через поглиблене висвітлення Франкових поглядів на колядки, щедрівки, веснянки, гаївки, весільні пісні, билини, історичні пісні, думи, балади, коломийки, казки, легенди, оповідання, перекази, анекдоти та загадки презентовано генологІчну концепцію ученого. Ключові слова: фольклористична концепція, методологія, генологія, фольклористична школа, жанрова система, історична поетика.