Дисертацію присвячено дослідженню образу автора в біографічній і мемуарній прозі в англомовному письменстві доби постмодернізму з урахуванням особливостей творчості Мартіна Еміса. Уперше в українському літературознавстві здійснено спробу концептуально осмислити художню практику прозаїка як видатного майстра англійського слова; уточнено репрезентативність впливу В. Набокова на творця таких широких прозових полотен, як "Досвід", "Записки про Рейчел", "Вагітна вдова", "Лондонські поля", "Гроші: записка самогубця", "Стріла часу, або Природа злочину", "Інші люди", "Інформація", "Успіх". М. Еміс вдавався до стратегії творчого використання переробок інтертекстуальної рецепції окремих реалій, що мають місце у творах його попередників і сучасників (Ч. Діккенс, М. Твен, В. Набоков, С. Беллоу, Дж- Джойс, К. Еміс, Н. Мейлер, Дж. Апдайк). З'ясовано сутність аналогічного трансферу на рівні зорієнтованого оцінювання "об'єкта" з боку М. Еміса як автора -реципієнта - презентатора. Вивчення біографічної та мемуарної прози М. Еміса дало можливість виявити верхню І нижню межі спроектованих змістів щодо оптимального розуміння та інтерпретації соціального й культурного контексту, розгорнутого в його творах. Ключові слова: творчість Мартіна Еміса, образ автора, біографічна проза, мемуарна проза, автокоментар, рецепція, інтерпретація, постмодернізм, англійська література.