Дисертаційне дослідження присвячене теоретично-концептуальному обгрунтуванню й емпіричному вивченню структури, механізмів, чинників, функцій, закономірностей та шляхів розвитку міжособистісного спілкування осіб похилого віку. Запропоновано авторський особистісно-комунікативний підхід до вивчення проблеми міжособистісного спілкування осіб похилого віку та з'ясовано його принципи. Розкрито психологічний зміст міжособистісного спілкування осіб похилого віку. Визначено структуру цього спілкування (емоційну, пізнавальну й поведінкову її складові), його функції (інформаційно-комунікативна, регуляційно-комунікативна, афективно-комунікативна), механізми (емпатія, симпатія, рефлексія, взаєморозуміння, децентрація, ідентифікація, конструктивність взаємодії), чинники (зовнішні І внутрішні) та розроблено модель такого спілкування. Обгрунтовано критерії, визначено рівні (високий, вищий від середнього, нижчий від середнього, низький), показники міжособистісного спілкування у пізньому віці. Доведено взаємозв'язок між підсистемами психіки особистості похилого віку із структурними складовими її міжособистісного спілкування. Виявлено динаміку міжособистісного спілкування осіб похилого віку залежно від їхньої здатності коригувати смисл життя та регулювати власні емоційні стани та переживання. Емпірично встановлено специфіку впливу соціально-психологічних чинників на конструктивність міжособистісного спілкування у літньому віці. Визначено закономірності міжособистісного спілкування осіб похилого віку. Розроблено, апробовано та доведено ефективність психологічної програми оптимізації міжособистісного спілкування осіб похилого віку. Запропоновано психологічні рекомендації фахівцям, особам похилого віку та їхнім родинам з удосконалення ефективності міжособистісного спілкування літніх людей.