У дисертації здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та емпіричну перевірку особливостей прогностичної компетентності як складної системної властивості особистості, що характеризує здатність людини зберігати та оптимально конструювати власне майбутнє, експлікуючи минулий досвід (знання, уміння, навички, досягнення) конструювати образ очікуваного майбутнього, й, тим самим, підвищувати власну ефективність у забезпеченні оптимального функціонування загалом та у реалізації схильності до ризикованої поведінки зокрема. У структурі прогностичної компетентності в контексті ризику виокремлено два компоненти - внутрішній та зовнішній, що проявляються й розгортаються залежно від етапу процесу прийняття чи відхилення ризикованого рішення. Виявлено відмінності особливостей прогностичної компетентності серед осіб з різними рівнями схильності до ризикованої поведінки. Сформовано уявлення про три типи особистості: непрогностично ризикований, прогностично поміркований та прогностично безпечний, що відрізняються рівнем сформованості ризикованої поведінки та прояву прогностичної компетентності як особистісної властивості.