Дисертація присвячена дослідженню чинників успішності переносу знань. Перенос знань визначається як здатність до узагальнення знань, отриманих під час навчання, та їхнього застосування в нових ситуаціях. Запропоновано авторський інструментарій для оцінювання успішності трьох типів переносу: перенос теоретичних знань у практичну сферу, практичних знань у теоретичну сферу та міждисциплінарний перенос. Встановлено, що студенти найбільш успішні у міждисциплінарному переносі, тоді як перенос практичних знань здійснюється непродуктивно. Розроблено моделі прогнозування успішності переносу знань, що визначається поленезалежним когнітивним стилем, часовою антиципаційною спроможністю, авторитарним раболіпством на 42%, а навчанням в музичних і гуманітарних секціях, гімназичною освітою, вищою освітою та досвідом роботи у сфері освіти - на 20%.